Есеї про школу

Даша: Присутність кота в школі 

Кіт

На мою думку Кузя (Дашин кіт - прим. редактора) сприймає присутність в школі якось не думаючи про наслідки. Ну наприклад, він знаходиться в незнайомому місці, з незнайомими запахами і перший раз бачить нових людей, які натомість беруть (я не кажу, що це погано) кота на руки і він спокійно собі спить на них. 

Мені здається, що коту подобається в школі. По-перше всі його пестять і обіймають, по-друге він відчуває себе своїм і не лякається всіх (що достатньо дивно). Йому не нудно і не холодно, що буває вдома :) Але його дуже лякає коли хтось гримнув дверима, впустив мат на підлогу, впав з стільця — словом, якийсь гучний несподіваний гуркіт, чи просто якийсь звук. І це великий мінус. А так, за моїми спостереженнями, коли кіт лежить в когось на руках, він відчуває себе богом :) чи якимось царем :)

Одноклассники

Мені здається, що однокласники сприймають кота по-різному. Інколи їм хочеться з ним погратися, інколи почухати (найімовірніший варіант), а інколи — засунути подалі і піти на урок. Не хочу казати за когось конкретно, але мені здається, що Вася і Ростик більше пестять його за інших не помітила)). Я не знаю що ще написати тому просто напишу про себе)

Я

Я достатньо давно хотіла привести кота в школу, навіть, ще до Кузі я дуже хотіла влітку привести інших наших котів на острів 🏝️ чи, просто кудись привести якогось кота, все одно). І як тільки ми знайшли Кузю, в мене з'явились мрія привести його в школу, на початку школи я навіть хотіла зробити вечірку і привести на неї кота, але все обломалося і ми взагалі поїхали в Ізраїль але ось! Він тут! В школі! 

Не знаю, я відчуваю сильну відповідальність за кота коли він в школі, а особливо коли не бачу його і сиджу на уроці, а він бігає десь в низу. А ще дуже радію коли його хтось гладить і йому приємно, це дуже класно. В мене якась сильна прив'язаність до котів і я їх всіх дуже люблю, навіть не наших, в принципі, всіх котів світу. Якщо чесно, то в мене є мрія яка мабуть ніколи не здійсниться, але я хочу привести Кузю в Ізраїль на море бо я помітила що його дуже тягне до води а інстинкт йому каже що це погано вода це фууууу! Мокра гидота! І ще він любить побігати а там такі величезні пляжи, одного. Як тільки ми запускаємо його додому, він майже одразу біжить в ванну і залазить в біде, а потім я чи хтось інший включає йому малесеньку струйку води і кіт 🐱 грається з нею, це дуже кумедно)

_______________________________________

На превеликий жаль, від моменту написання до публікації цього есею, котик трагічно загинув. Висловлюємо свої щирі співчуття усім, хто його любив.

Федя: Тостер в школі

Що в нашій школі робить тостер? Ми ж їм ніколи не користувалися! А він стоїть собі непомітно у куточку. 

Я підійшов до нього і відчув його погане становище: брудний вигляд і противний звук при обертанні ручечок свідчили про те, що цей тостер старий і не працює. Та й якщо він працює, то чому ми його не використовували? 

Тостер спеціально весь цей час був, але його ніхто не помічав. 

Це лише свідчить про те, що  тостер є технологією нового покоління, який дуже не любить альтернативні школи, і працює розвідником на якесь там агентство ЦРУ. Якщо ви не знали, ЦРУ працює на знищення альтернативних шкіл. Не вірите? То чому існує закон про атестацію? До речі, ви знаєте як розшифровується ЦРУ? Церковні, Рожеві, Упирі. І тостер працює на упирів розвідником. 

Доречі, пам'ятаєте як якийсь дурень в 2 класі до нас чіплявся? Думаю він є представником раси рожевих упирів. Доречі, його енергійний голос нагадує голос Адольфа Гітлера. Думаю, той мужик міг бути прапраправнуком Адольфа Гітлера, також його міміка дуже подібна до міміки Адольфа. Думаю логічно, що агенство церковних рожевих упирів було засноване Адольфом Гітлером. 

Даша, мабуть, пам'ятає, що ми знайшли фоточку з монстром у 3 класі. Це був ніхто інший, як рожевий упир, в його істинній формі. І так, він був досить схожим на прапраправнука Адольфа, що теж упир. Думаю, це церковний рожевий упир сказав москалям влучити при обстрілі в 5хатки. А школу розграбували теж рожеві упирі, хто ж ще. 

І виявляється, що весь цей час за нами наглядали упирі через зламаний тостер, і можливо, роблять це прямо зараз коли я це читаю біля пічки.

Власта: Спільний контакт зі своїми однолітками

Дуже складно сприймати те, що зараз відбувається. Справжня повномасштабна війна... 

Коли я була маленька, це було набагато простіше. Ти просто їздиш глухими місцями до безпечного місця, як кажуть батьки. Коли ти молодша дитина - для тебе це як розвага, а коли ти підлітка - твоє сердце розриваєтся на маленькі шматочки, коли ти виїздиш зі свого рідного міста, де ти жила, гуляла, там, де ти знаєш кожне дерево, стежку, ліси, тварин, птахів. Ти відчуваєш, як покидаєш своє місто, сум тебе перемагає, ти плачеш, а вже пізніше - втрачаєш емоції. Можливо, це роблять не тільки підлітки, це залежить від стану людини.

Так ось чому ж все ж таки важко чи легко підтримувати контакт зі своїми однолітками? По-перше, однолітки твого віку можуть бути не завжди добрими, це залежить від того, як виховали цю дитину, її ставлення до друзів. Інколи це може перетворитись у булінг і це буде дуже образливо для підлітків, може перетворитись на великі проблеми. Люди завжди здаються добрими, але не всі такими є. 

Деякі люди добре грають свою роль, навіть можна почути від когось: "Які проблеми можуть бути в 13?". Це може бути одною травмою з мільйонів для людини. Найчастіше це можна почути від однокласників, які можуть добряче познущатися. Але краще говорити про щось хороше. Однокласники бувають різними, можуть бути добрими. Зараз я прийшла в БеркоШко, тут насичений приємний запах дому та дуже смачна їжа. Однокласники тут набагато дружніші, ніж в моїй старій школі, здається, вони полюбляють працювати в компанії як і я. 

Моя стара школа зовсім не така, там так багато людей які мене не розуміють! Якщо ти просто пофарбуєш волосся в якийсь колір, просто для себе і зовсім не для своїх однокласників, вони можуть вигадувати тобі прізвиська на рік та дражнити тебе так постійно без зупинки, матюкатися на тебе так, як вони захочуть. Нічого не зрозуміло було у навчанні, і вчителі, хіба це чесно - за якусь маленьку помилку кричати та занижувати оцінки, підлаштовувати весь клас проти тебе? Людина не винна, вона правда не хотіла робити помилку, до того ж всі помиляються. 

Якщо однокласники не в іншій країні або не в іншому місті, можна спробувати зустрітись "як у старі часи" - так це називають. Найчастіше можна погуляти, щось купити та поїсти, разом обговорити, хто та на скільки і чим змінився, згадати, як було добре раніше, посміятися, поплакати, коротше, просто потеревенити. Ще існують відеозвінки але на них ніколи не можна буде побачити справжню людину та зміни. При тому там легко можна відхилити дзвінок. Насправді я важаю, що зв'язок можна тримати тільки якщо у вас хороші відносини та якщо хочете це ви чи хочуть це ваші однолітки.