Рухливі ігри

Катерина Окремова

Було три основних мотиви спробувати грати з дітьми в рухливі ігри протягом літньої школи:

• по-перше, давно мріялося пограти зі своїми дітьми в те, що грався, коли сам був маленький (дворові ігри);
• по-друге, цікаво було, як будуть проявляти себе діти, які звикли до домашнього навчання та взаємодії в невеличкому класі 3-6 осіб, - у великій групі дітей 15-20. Хотілося створити простір, де вони могли б отримати певний досвід такої взаємодії, скажімо, - рухлива гра з багатьма учасниками і чіткими правилами.
• по-третє, хотілося підвести дітей до розуміння дисципліни як певних правил гри, які допомагають узгоджувати дії багатьох зацікавлених учасників. Чим правила «прописаніші», тим навіть цікавіше грати. Порушуючи правила, учасник позбавляє себе та інших задоволення від участі в грі (гра «розвалюється). Це іноді складно буває пояснити дитині, проте, переживаючи досвід багатьох ігор з різними специфічними правилами, можна для себе визначитись, як все-таки краще.

Певний час треба було визначитись з «форматом»: вулична дитяча гра виникає і розвивається стихійно, регулюється правилами дитячого колективу (інколи суворими: «порушуєш – ми з тобою не граємо»). Тут ситуація була інша – дорослий є ініціатором гри, «гарантом справедливості», він приймає рішення про припинення гри. Силувати нікого не хотілося, участь добровільна. Намагалась в час затишшя вільної гри невеличкій групі дітей запропонувати одну або кілька ігор, якщо ставало цікаво – решта дітей приєднувалася.

1 день. Кішки-мишки.

Був помітний розподіл дітей на «дослідників меж дозволеного» (переважно хлопчики, які півдня намагалися забити м’яча на дах школи) та дітей, яким більше подобалося щось «більш регламентоване». 

З останніми ми грали в «Тише едешь – дальше будеш» (сколько до меня великанов, лилипутов, кастрюлек?), «Колечко, выйди на крылечко», «Пианино».

2 день. Гарно пішли ігри на завмирання. «Море волнуется раз», «Сторожа».

Якщо враховувати динаміку розвитку дитячої групи (за тиждень як в нашому випадку), то 2 зазначені якраз є непоганими іграми для групи дітей, яка ще на стадії формування: нескладні, нетравматичні, розряджають емоційно, може бути багато учасників, але кожен «сам по собі», є невеличке, але зусилля – не рухатись якийсь час.

Під вечір другого дня діти були перезбуджені, накопичилася взаємна агресія, запропонована перед закриттям дня (в принципі спокійна) гра «Хробачки» (повзання по острівцю з двох матів, можна штовхатися, але без застосування рук та ніг) -  викликала зворотній ефект – діти почали бити одне одного, робити боляче. Вдалося обговорити цю подію на завершенні дня: гра не сподобалась, чому? -  «порушували правила», «відбувалось незрозуміло що, не міг зрозуміти, де я», «занадто багато людей, галасно», «я злякалась»…

3 день. Легалізація бійки – сумо. «Вже не страшно, бо є чіткі правила спарингу».

4 день. Загалом після подолання певної кризи, домовлятися стало значно легше, і можна було пропонувати різні ігри, більш ускладнені. Почали долучатися до гри і ті діти, які поводились відсторонено.

Лисичка. Резиночки. Съедобное-несъедобное. Колечко.

5 день. Вдалося-таки пограти у гру, яка залучила найбільше учасників і яка вимагала максимальної узгодженості гравців (особливо дітей, що утворювали «волок») – ми назвали цю гру «Рибка Немо». Вважаю це своєрідним досягненням у спробах різних дітей та дорослих протягом тижня домовлятись між собою :)

Приємно, що в якісь ігри, які сподобались, діти починали самі зорганізовуватись, відбулося урізноманітнення вільної гри.