Сумо

Валентина Мержиєвська

Там, де збирається кілька хлопців, які намагаються за кілька днів поборотись за лідерство і визначити розстановку сил, неминучі бійки. Найліпшим способом уникнення бійки є її легалізація. Тому вже на другий день Літньої школи ми влаштували сумо.

Принцип дуже простий. На землі є коло, за колом – учасники. За командою двоє супротивників сходяться в середині кола, впираються одне одному в корпус/плечі і намагаються виштовхати одне одного за межі кола.

Завдяки великій кількості учасників кожному знайшовся супротивник близький по силі. Навіть дівчатка, які спершу тихцем сиділи й спостерігали, потім зголосились поборотись одна з одною.

Під час спарингів проявились характерні риси кожної дитини. Хтось явно використовує перший імпульс для перемоги, хтось має добру стійкість, хтось винаходить нові способи в межах правил, а хтось – чекає до останнього і не нападає. Під час спарингів намагались разом виявляти виграшні комбінації і прийоми.

Наприклад:

- ставити опорну ногу на ребро;

- присідати ближче до землі, а не танцювати на пальчиках;

- не кричати зайве, щоб сила йшла не в голос, а в упор;

- раптовим уходом спрямовувати силу супротивника повз себе тощо.

Наступного дня вирішила дещо продемонструвати дітям на прикладі армреслінгу. Попросила Сашка асистувати. Питаю: «Як ви гадаєте, хто зараз виграє?» Всі в один голос кажуть «Він!».

І ми спробували позмагатись. В перший раз я просто не опиралася і одразу поклала руку на стіл – «Він все одно сильніший! І взагалі я – за мир!»

Вдруге – я розплакалась, бо він мені руку стиснув.

В третій раз я чесно опиралася скільки могла (заздалегідь домовилась із Сашком, щоб він перемагав повільно і діти встигли помітити мої зусилля :) ), до тремтіння в м’язах і оніміння в пальцях.

А останній раз я вхопилась за стіл, допомагала собі коліном і кусала Саша за руку – аби тільки перемогти.

Тоді спитала дітей про враження від побаченого. Після цього обговорювати порушення правил чи готовність йти до кінця вже не довелось :)

Ще звернули увагу не те, що якщо людина завжди-завжди перемагає, то, швидше за все, вона обирає надто слабких супротивників. А якщо завжди-презавжди програє, отже не може оцінити свої сили і нападає на сильніших. Тренувались обирати тих, кого вважали більш-менш рівними собі по силі. Переважно виходило.

Вибором супротивників і коригуванням техніки вдалося дати кожному відчути і перемогу, і поразку. Після спарингів дякували одне одному, тиснули руки. Як на мене, це був дуже цінний досвід, особливо для тих, хто ніколи не бився й не ходив на бойовуху.

P.S.: Несанкціонованих бійок до завершення Літньої школи більше не було ;)