Валентина Мержиєвська
В п'ятницю до школи заходив тато з хлопчиком. Тато розпитував Мішу про будівництво школи, а хлопчик прийшов до наших дітей погратись. Але вони одразу не прийняли його: це не бери, то не грайся, то наші іграшки, і взагалі йди звідси.
Довелося поговорити з ними про це.
Спершу сеанс примусової емпатії: «Уявіть, як би ви почувались, якби прийшли в нову компанію, хотіли би погратись разом, а вас би виштовхували?» Потім обговорення того, що у нас і так дуже тісне коло спілкування, а людей навколо багато і вони цікаві. Але якщо закриватись від спілкування, то можна весь час варитись тільки у власному соку. І наприкінці – зауважила, що кожна нова людина в житті – це дуже цікаво, всі люди різні, у кожної можна чомусь цікавому навчитись, якось весело провести час, зрештою, може виявитись дуже хороша людина, але якщо не відкритись на неї, то цього ніколи не дізнаєшся.
Колись ми читали точно цю історію, книжечку "Жабеня і чужинець".
 |
| Жабеня і чужинець |
Дивовижно, як діти ясно бачать ситуацію в книжці і як не хочеться помічати аналогій в житті і власних вчинках.
Немає коментарів:
Дописати коментар