Ведмеді

Аля Кокошко

Родина ведмедевих нині налічує 8 видів, що населяють усі континенти, крім Австралії та Африки: бурий ведмідь, білий (полярний), чорний (барибал), малайський, гімалайський (білогрудий), очковий, ведмідь-губач і велика панда. Американського бурого ведмедя називають грізлі. Найбільші ведмеді - полярні (до 3 м у довжину), найменші - малайські (1,5 м). Зараз практично всі ці тварини занесені до Червоної Книги, оскільки їх чисельність небезпечно скорочується, а гіганська панда - взагалі під загрозою зникнення.

В Україні живе бурий ведмідь. Зараз їх залишилося в карпатських лісах сотні три. Раніше ж ведмідь водився в усіх лісах, і наші предки часто з ним зустрічалися. Знаєте, що найбільше їх дивувало? Зазвичай ведмідь, як і всі тварини, ходить на чотирьох лапах, і хоча виглядає неповоротким, бігає зі швидкістю моторолера - 50-60 км/год. Але іноді він підіймається на задні лапи і може протупцяти кілька кроків, перевалюючись (тому його й називають "клишоногим"). Підіймається він не для того, щоб напасти, а щоб краще роздивитися те, що його здивувало і зацікавило, або налякати. Причому якщо собаки і кішки, здіймаючись на задні лапи, ходять на кінчиках стоп, то ведмідь ступає на всю стопу, як людина. Тому наші далекі предки думали, що ведмеді є родичами людей, навіть першопредками людського роду. Навіть зараз карпатські горці називають ведмедя "вуйко", а в Росії його кличуть "дєдушко", "батюшко", "хазяїн" (лісу і всіх тварин). Згадайте казки "Три ведмеді", "Маша і ведмідь" - там ведмеді, як люди, жили у хаті. Ще в одній відомій казці ведмідь приходив до дядька і допомагав йому орати землю, вирощувати врожай, а потім вони ділили вершки й корінці.

Чи знаєте ви, що "ведмідь" - це не справжнє ім"я, а шпигунське прізвисько? Оскільки ведмедів шанували як  священних тварин, їхню справжню назву заборонено було вимовляти вголос. Тому зараз невідомо, як ця тварина називалася від самого початку. Але до нас дійшло багато "псевдонімів": ведмідь (той, хто відає, де мед, або той, хто ість мед), бурий (беар, брюн - від брунатного = коричневого кольору) або чорний, бурмило, Топтигін, бортник/пасічник, вівсяник, старий, куций, чорт косматий, Михайло Потапович.

Подивіться на ведмежу лапу. На ній 5 пальців, і кігті не втягуються, на відміну від котів. Але ведмеді ступають дуже тихо, бо шкіра на їхніх п"ятках здатна приглушувати звуки. Удар цією лапою може збити з ніг корову. А ведмежі ікла здатні перекусити здоровенну кістку. Ведмідь - найбільший хижак в Україні, його зріст -2,5 м, а важить він до 500-700 кг. Проте їсть він не тільки і не стільки м"ясо. Полюбляє також рибу, яйця, ягоди, горіхи, траву, особливо осоку, мурах, личинок бджіл і мед. Спражній всеядний! Бджолиних укусів не бояться, мурахи для нього - як для нас льодяники з кислинкою. Харчуються переважно вдень і ввечері. Кожен ведмідь має велику кормову територію, яку він мітить - дряпає і треться об каміння і дерева, якомога вище задравши передні лапи, бо хто вищий - той і хазяїн (відомі випадки, коли ведмеді вдавалися до хитрощів і залишали подряпини, видершись на камінь або колоду, аби здаватися вищими); також залишають "каталища" - великі кола прим"ятої трави. Карпатські горці розповідають, що залицяння у ведмедів теж пов"язане з дряпанням: кілька претендентів на руку самиці змагаються, хто дістане до її мітки на дереві.

Восени ведмідь має нагуляти близько 50 кг жиру, яких йому має вистачити на всю зимову сплячку. Перед снігопадами він знаходить собі барліг у печері або під корінням дерев і вкладається спати. Уявлення про те, що ведмеді під час зимового сну смокчуть лапу, спостереженнями вчених поки що не підтвердилося. Якщо таке й трапляється, кажуть вони, то не від голоду, а тому що лапа чешеться, бо з неї злазить шкіра.

Трапляється так, що деякі ведмеді не засинають (не наїдаються достатньо, або ж їх виганяють із барлогу). Їх називають шатунами. Злі, голодні і від того скажені, вони наближаються до людських осель, аби поживитися легкою здобиччю - худобою. Шатуни дуже небезпечні і можуть нападати на людину.

Ведмедиці народжують дітей під час сплячки, і решту зими вони проводять разом у барлозі. Ведмедиці важко: потрібно, щоб запасеного жиру вистачило і їй самій, і на молоко дитинчатам. Ведмежатка народжуються сліпі, беззубі, безшерсті, розміром трохи більше білки, але коли виростають, їхня вага збільшується у 500 разів. Перші два-три роки життя проводять з мамою.

Ведмеді добре лазять по деревах (можуть навіть спати на них) і плавають, особливо білі.

У ведмедя маленькі круглі очі і вуха. Чує і бачить він не дуже добре, але нюх у нього чудовий. Щойно він нанюхає запах людини - відразу тікає. Проте іноді ведмідь небезпечний для людини. Наприклад, коли поранений, або коли за ним женуться мисливці, якщо він біля здобичі, або якщо старий (тоді людина - легка здобич), або ж це ведмедиця, а ви опинилися між нею та її ведмежатами (щоправда, маленьких дітей ведмедиці можуть не чіпати), або самець біля самиці, або шатун.

З виразу ведмежого обличчя важко зрозуміти, що він про вас думає, тож треба звертати увагу на мову його тіла. Якщо він просто трохи злякався і хоче налякати вас, то може стати на задні лапи, крутити головою, клацати щелепами, наче позіхає, ревіти або "пишкати". Якщо ж він збирається напасти, то невідривно дивиться вам в очі важким поглядом, притискає вуха до голови, настовбурчує шерсть на загривку і швидко й мовчки біжить на вас на чотирьох лапах.

Що ж робити, якщо ви таки зустрілися з ведмедем? Якщо ви далеко - дайте знати ведмедю, що ви людина - здіймайте якомога більше шуму, гучно розмовляйте, калатайте, махайте руками. Не тікайте. Спокійно йдіть у протилежному напрямку. Якщо вже напоролися на ведмедя, можна встати і спокійно заговорити до нього, а можна прикинутися мертвим. Якщо ви в лісі, де водяться ведмеді, не приманюйте його запахом їжі.

Живуть ведмеді 25-40 років.