comme il faut

Діти дуже відчувають щирість дорослих, які пропонують їм те чи інше заняття. Якщо дорослі займаються на рівні з дітьми - ліплять, танцюють, слухають - про дисципліну навіть не доводиться дбати. Усі розуміють, що відбувається щось важливе і не заважають один одному. Якщо ж заняття позиціонується як "дитяче", вчителю доводиться докласти зусиль аби зацікавити.
Втім, це дуже умовний поділ, адже навіть в обсязі 1 класу знань чимало і кожний може винести щось для себе.

Уявіть дві ситуації: перша - тато з сином майструють літачка з фанери, друга - мама стоїть над дитиною, що пише прописи. Де дитину змушують до роботи?

Скоріш у другому варіанті. Хоча обидва заняття пов'язані з моторикою рук і цілком ймовірно, що працювати з деревом складніше, ніж з папером і ручкою. Але ключовим моментом є те, що тато на рівних із сином задіяний у роботі, а мати позиціонує себе "вище". І це начисто вбиває бажання докладати зусиль. Тата цікавить фанерний літачок - інакше б не робив, а маму - не цікавлять прописи, бо прописи - це не те що цікаво, а те, що "треба".

Спробую узагальнити. Учень ніколи не вивчить того, що не цікавить вчителя.

Тож, донести іншому можна лише те, що є важливим для тебе самого.

Це правило одноково застосовне як для вчителів і учнів в школі, так і для батьків, які займаються вдома з дітьми.

* comme il faut - з фр., комільфо - відповідне нормам пристойності.