Нарешті давня література позаду і ми почали читати «Енеїду». Урок розпочався з перегляду мультика про Котляревського (від «Книги-мандрівки»), потім ми ще раз згадали важливі моменти з життя автора і перейшли до історії написання «Енеїди».
Учні вдома прочитали перші дві частини і ще цікавились, що в тексті роблять герої античної міфології, тож ми зробили невеликий флешбек – згадали про «Іліаду» та «Одісею» Гомера, «Енеїду» Вергілія, тоді про інтерес до античної літератури в епоху Відродження, подальші експерименти з сюжетами в епоху Просвітництва, зокрема про перелицьовування класичного тексту різними європейськими авторами на новий лад з урахуванням місцевого колориту і традицій карнавальної культури. Простеживши цей ланцюжок перелицьовувань до Котляревського, ми зупинились, щоб розібратись із визначенням бурлескно-травестійної поеми, після чого поговорили про те, чи можна цей текст вважати національним епосом (можна). Мене потішило, що, слухаючи про історію першого «піратського» видання твору Максимом Парпурою і оригніальний спосіб, в який Котляревський йому помстився (висміявши в 4 частині), учні згадали про подібний випадок, пов’язаний з історією видання другої частини «Дон Кіхота» Сервантеса.
Завершивши з історичним контекстом, ми перейшли до візуальних аспектів, в першу чергу – до ілюстрацій Базилевича і пізнішого мультфільму Дахна. Тоді перейшли безпосередньо до обговорення першої частини, поговорили про словникове багатство, про те, що значення не всіх слів модна зрозуміти поза контекстом, однак деякі слова і звороти активно використовуються і сьогодні, наприклад «чортопхайка», «дати тягу» тощр. В якийсь момент учні зауважили, що «Енеїда» Котляревсього – це щось на кшталт тогочасного «Телебачення Торонто» :)
Алла Костовська
Немає коментарів:
Дописати коментар