Основна задача теревенів – розвиток мовлення й мислення, здатності подивитись на ситуацію з різних сторін. Починаємо з простого. Сіли в коло і розказую казочку про Колобка.
На мій погляд саме розказування історій, на відміну від читання, має свої переваги:
- візуальний контакт дозволяє щільніше утримувати увагу,
- можна супроводжувати оповідку рухами, жестами – майже пантомімою, а до того ж
- варіювати історію, включати коментарі слухачів, жарти, відсилки до реальних подій тощо.
А по тому, пробуємо розказувати цю ж казочку, але від імені інших персонажів: Зайчика, Вовчика, Ведмедика, Лисички, бабусі, діда, власне, Колобка та навіть – хатки і лісу. Частину уваги необхідно приділяти тому, яку частину історії знає кожний персонаж. Наприклад, бабуся знає, як Колобок з’явився, але не знає куди подівся. А Колобок знає які в нього були пригоди, але не знає, що про нього думали всі інші. Водночас, Ведмідь, наприклад, може розказати, як їв малину і тут саме думав закусити чимось несподіваним, але запашним, що котилось по стежечці, але не склалося.
Були несподівані й смішні варіанти. Наприклад, казочка від імені діда виглядала приблизно так: «Попросив бабу поїсти, але так і лишився голодним». А від Колобка гарно розказував Макс: «…потім Лисичка підкинула мене високо вгору, і я побачив Ведмедя, Вовка, Зайця, хатинку діда з бабою… А потім нічого не пам’ятаю».
Частина дітей говорить російською мовою, але ми вчимось українською. Спершу після кожної російськомовної фрази я намагаюсь повторити її ж українською, щоб діти звикали до звучання і набирались слів. Трохи згодом проситиму пробувати самим говорити українською, підказуючи слова, яких бракує. (Водночас на інших предметах, де діти можуть знати якийсь спеціальний термін, проговорюю його обома мовами, щоб зв’язати реальний об’єкт з його назвами).
Розказували свої версії казочки по колу, передаючи м’ячика-Колобка (тоді право голосу має лише той, в кого м’ячик і всі не кричать одночасно).
Валентина Мержиєвська
Немає коментарів:
Дописати коментар