Весела ферма

Валентина Мержиєвська

Впродовж літа ми з сином (закінчив І клас) трохи тренувались, щоб не забути як рахувати цифри: додавали та віднімали 5-6 цифр. Писати в зошиті йому не хотілося. Разів п'ять за літо він зробив цей подвиг і позаписував приклади, але особливого задоволення йому це не принесло. 

Я в черговий раз задумалась про те, що якщо людина займається тим, що їй зараз потрібно і актуально, то змушувати її до цього не доводиться. Отже, щось тут не так. Це складно, насправді повітрити в те, що не потрібно примушувати: ні себе, ні дитину. Особливо вчитись. Бо я все життя чула "Хіба хочеш? - Мусиш!" і ніяк не можу остаточно позбутись цього принципу. 

Треба слідувати за бажаннями дитини. А якщо бажання не виникає - отже щось ви робите не теє. І от, повертаючись до рахування, в черговий раз світ подарував мені відповідь. Сіли грати в малими в настільну гру "Весела ферма" (дякую Нашому Літові за надану мат. базу :)

Принцип гри простий - вгодувати скотинку, кожне годування приносить певні бали, виграє той, чия худібка буде найбільш вгодованою.

Кожний має 4 тваринки, яких, зрештою, погодували від 1 до 3 разів. Тобто, щоб визначити скільки ти набрав балів, потрібно було скласти 7-10 цифр.

Федько рахував свої бали після кожного вдалого годування, а також бали, набрані іншими "фермерами". Тобто він за якихось півгодини гри вирішив близько 12 прикладів з 7-10 доданками! Якби ці приклади були написані на аркуші і їх "треба" було б вирішити - він би довго мучився, жалівся на свою гірку долю, відволікався і наробив би купу помилок. Бо там немає гри! А гра - найбільш дієва форма навчання.