Це одне з найпоширеніших питань до батьків, які не водять своїх дітей до школи: «А як же соціалізація?». Так склалося, що у нашому суспільстві взагалі не багато людей приділяють увагу тому, щоб навчитись спілкуватись. Це здається природнім, начебто виходить саме собою. Але якщо відверто відповісти на запитання – чи вмієте ви спілкуватись з керівництвом (без підлабузництва але із дотриманням субординації), чи знаходите спільну мову з дітьми і родичами (без нотацій, образ, агресії, претензій), чи можете донести підлеглим поставлені задачі, чи багато маєте друзів, спілкування з якими збагачує вас? Якщо бути щирим із самим собою, одразу стає зрозумілим, що спілкування, співпраця, співмешкання з людьми – не така вже й легка справа.
Звісно, домашня освіта не є чарівною таблеткою для поліпшення спілкування, але має чимало факторів, які зумовлюють розвиток тих якостей, які допомагають соціалізації.
Розглянемо переваги нешкільної освіти:
1. Відсутність формального спілкування.
«Привіт-як справи-нормально» - в більшості формальних діалогів того, хто питає – не цікавить відповідь, а той, що відповідає – зовсім не хоче ділитись. То для чого тоді така взаємодія? Окрім нещирості вона не несе нічого. Як на мене, то ліпше кілька разів на день поцікавитись тими людьми, які тобі небайдужі, аніж пробурмотіти десятки формальних привітань. Між іншим після школи (в інституті, на роботі) людина має значно більшу свободу вибору кола спілкування і просто не спілкується з тими, з ким не хоче, але в школі, в класі, усі мають підтримувати стосунки, принаймні дітей навчають, що «треба дружити».
2. Якість спілкування з близькими.
Домашнє навчання передбачає більш тривале спілкування дітей і батьків. Це зовсім не означає, що батьки весь свій час присвячують тому, що «роблять уроки» з дітьми. Навпаки, можна в хорошу погоду більше часу проводити на свіжому повітрі, а в негоду – займатися. Їздити в музеї та на виставки в будні дні, бо у вихідні – черги. Можна обирати заняття під настрій: сьогодні хочу математику, а іноземну лишу на завтра. Можливі будь-які варіанти, але усі вони передбачають вміння домовлятись. Хто захоче гратись на вулиці в поганому настрої, після сварки? Тому сварок стає менше. Вони зовсім зникають, бо зникає протистояння батьків і дітей, утворюється команда зі спільною задачею – дослідження світу. Діти вчаться домовлятись, перерозподіляти обов’язки залежно від можливостей, відстоювати свої інтереси. Немає можливості втікти від проблеми. Не виходить за сніданком посваритись з батьками й піти в школу, а ввечері усі наче все забули. Або конфліктувати з вчителькою і
3. Різновікові колективи.
Де б не опинилась дитина (окрім садочку і школи) її оточуватимуть люди різного віку, бо в буденному житті ніхто за віком людей не сортує. Дитячий майданчик, громадський транспорт, гуртки і дитячі табори, гостювання у друзів – скрізь трапляються люди різного віку. Звісно, діти, які ходять до школи також опиняються у всіх цих ситуаціях, тільки менше. Як на мене, дуже добре коли діти вміють спілкуватись у різновіковому колективі залежно від ситуації, а не сліпо наслідуючи форми «старших треба поважати» і «маленьких не можна ображати».
Я не кажу, що всі форми поведінки, які «прищеплює» школа є поганими. Але вони й надто рідко є вдумливими. От як із тою повагою до старших. Людина заслуговує поваги незалежно від віку, тобто це взагалі не пов'язані поняття. Підліток, який в розмові видався нахабою, може зробити шляхетний вчинок. Водночас ввічлива дама бальзаківського віку може плести підлючі інтриги.
Тож головним показником вдалої соціалізації, на мою думку, є вміння гармонійно спілкуватись з різними людьми в різних обставинах, а не слідування встановленим шаблонам.
Немає коментарів:
Дописати коментар