Балбєси

По записах вдавалося відтворювати приклади і формули законів але не назви. Кожен закон був принаймні в когось в зошиті або в пам’яті.

Потім перейшли до табличок істиності логічних операторів. Це було повторенням і більш строгим записом того, що було на минулому тижні. Діти не хотіли занотовувати таблички, хоча особливо багато писати було не треба. І ми ж їх не тупо записували, а обговорювали кожен нулик і одиничку. Странно. Я ще затупив, бо не пов’язав толком логічні закони з табличками істиності. Я думав закони логіки пояснять, чому виходять саме такі таблички, але не продумав, як саме. Але нічого, закони логіки і самі по собі прикольні. Просто заняття вийшло якимось розбитим на дві незалежні частини.

Друга частина заняття була значно хаотичнішою. Я полишив намагання пояснювати усім одразу, як будувати таблички істиності чогось складішого, ніж "а і б" і став пояснювати по черзі кожному. Андрій не вшарив і давав рандомні відповіді, Іванка вшарила краще, ніж я очікував і обчислила всі формули, що я написав. Тома вшарила, але зробила менше за Іванку. Юля, як виявилося, не шарила, хоча я думав, що вона вже проходила логіку, і тому не протестував, коли Юля вирішувала задачки з математики по книзі.

Програмування пройшло в тому ж стилі, що й минулого разу. Тенденція рандомного комбінування команд замість осмисленого програмування поступається місцем програмуванню "костилями": спостерігаємо, де робот, що мандрує лабіринтом, застряг цього разу і додаємо в код такі команди, щоб він не застрягав саме в цьому місці, не зважаючи на всі інші випадки. В такий спосіб вірішення однієї проблеми провокує 2-3 інших.

Думаю, варто провести ще одне заняття з компами, а потім тимчасово відібрати в програмувальників і програмувальниць безроздільну владу над бідним мандрівником лабіринтами і посимулювати разом з ними  роботу програм на дошці. Цього разу я спробував посимулювати алгорим руху на листочку разом з Іванкою і Томою, бо вони перші "задовбалися" і стали випитувати в мене відповідь. Відсутність на листочку кнопки запуску програми спонукала вручну покроково проходити програму і дивитися, який саме момент в коді спричинив помилку і в яких обставинах (debug).

Коли я бачив, що хтось не біля компа і не зайнятий, я намагався порозпитувати про перше заняття: що таке інформація, що з нею можна робити, за допомогою чого, як інформацію відрізнити від шуму. Маша, Макс і Тома щось згадували і відповідали, коли я їх підводив запитаннями до відповідей, але чітких означень чи зв’язної відповіді від них добитися не вдалося. Я згадав себе на вступному іспиті в аспірантуру:)

Сашко Лихенко