Колекція Національного художнього музею України. Частина 4

Катерина Окремова

Розказала історію про українського хлопчика, який з малечку мав тягу до малювання, і коли виріс, поїхав опановувути живописну майстерність до Санкт-Петербурга, бо на батьківщині не було тоді школи. Він присвятив чимало років навчанню, і зрештою, навчився малювати портрети (людську шкіру, блиск очей та волосся, складки одягу), пейзажі (дерева, блиск поверхні води, стани погоди...). Отримував багато замовлень, бо на його роботах все було "як справжнє", і таким чином годував себе і свою родину. Та ось рознеслась звістка про вистаку небаченого дива - дагеротипії. Він відстояв чергу, щоб потрапити на неї, щоб на власні очі подивитись портрети і пейзажі, "змальовані" світлом на плівці. І вони були хоч чорно-білі, зате вражали своєю переконливістю. Художник замислився, що ж буде далі з його професією, можливо, майстерність художника буде вже зовсім нікому не потрібна? Що ви думаєте сталося далі?

Федько: так, вже таке нікому не потрібно

Іванка: він продовжував собі далі малювати (для себе)

Марія Хіміч: він образився, і домовився, що фото будуть тільки чорно-білі, а за художником лишиться "ексклюзив" все малювати кольоровим.

Марія Крижановська: але ж художник може малювати ще й вигаданий світ, те, що неможливо сфотографувати.

Дивились роботу "Дівчина і пава", дійшли згоди, що це якраз і є казковий світ. Дивились роботи символістів - Врубеля, Васнєцова, Бориса-Мусатова на казкові сюжети.

Обговорювали картину Богомазова, чому вона наче світиться зсередини, звернули увагу, що немає коричневих, сірих, чорних кольорів, а тільки "відкриті". А що буде, коли художник малює дійсність такими кольорами.

Кричевський - дивно намальовані ноги у хлопчика і обличчя - дивились візантійський іконопис, звідки Кричевський взяв прийоми малювання людини. Вийшло, що це на картині ікона української родини. Намагалися поєднати насіння соняшника внизу з родовим деревом, а те, що "вони наче лягають один на одного" з відчуттям єдності родини, до близьких стосунків.

Взагалі, мені сподобалося, які запитання поставили діти до картин. Вони може звучать трохи наївно і по-дитячому, проте свідчать, що діти ловлять саму суть "меседжу", який художник і мав на увазі.