Про любов

Валентина Мержиєвська

«Тіно і любов»

Читали, переказували, шукали частини тексту. Зачин всього лише з одного речення знайшла Іванка. Федька збентежило, що в основній частині спершу самі балачки, а дії починаються згодом. Він сприймав розвиток сюжету лише як події, а не розмови. Кінцівку усі знайшли безпомилково, навіть коли я намагалась їх збити провокаційними питаннями, тримались за своє.

Коли питаю бажаючих відповісти, Іванка викликається завжди, намагається бути першою, навіть коли ще не придумала що саме відповідатиме. Машка – навпаки, не виказує бажання поки не звернусь особисто до неї.

Під час обговорення чому Тіно закликав таксу не журитись дуже цікаво помітили ось що. Машка доводила, що таксі насправді байдуже, що вона навіть не чула розмови Тіни і Тіно. І це дійсно так, підійшли до того, що Тіно передав таксі своє переживання, сам поспівчував собі в її особі і  завдяки цьому усвідомив, що нема чого журитись. Коли моделювали ситуацію «От уяви¸що хтось підходить до тебе і каже, що любить тебе, а потім додає, що любить ще й те , і те, і того, і того», то усі відмітили неприємне переживання. Маша пробувала, але так і не змогла висловити, що ж саме неприємно. Федько сказав, що відчуває «І зніяковілість, і розгубленість, і навіть сердження» А на що сердитись? Що люблять не лише мене. З цього вже можна було вирулити на те, що любові менше не стає. Що якщо любиш маму, то тата любиш також і від цього маму любити не перестаєш. Або коли народився братик/сестричка, почали любити і його, батькам любові менше не стало, а навпаки додалося. І надалі, коли поруч з’являються люди, яких любиш, то любов не ділиться, а навпаки примножується.