Первісні люди. Палеоліт

Аля Кокошко

Кожна історія обов’язково має початок. Історія людини починається з її народження. З чого ж почалася історія людства?

У сім’ї живих істот мавпи – наші найближчі родичі. У нас був спільний предок, від «гілки» якого спочатку відгалузилися лемури, мавпи (орангутанги, горили, шимпанзе), і аж наостанок – представники роду людського. Сталося це багато мільйонів років тому.

Африка… Саме там знайдено сліди перших предків людини. Колись давно там не було так засушливо, як зараз, буяли тропічні ліси. Наші далекі предки жили на деревах і харчувалися плодами. Від інших мавп їх відрізняло те, що вони краще за інших трималися на двох задніх лапах, коли пересувалися по гілках. Але настала велика посуха, лісів ставало менше, їх змінювали савани (великі простори, засіяні високою травою). Мавпи були змушені спуститися на землю, де на них чекало багато небезпек: голод, холод, хижаки, капризи природи.

Поки мавполюди ще невпевнено трималися на двох лапах (а повернутися на чотири вже не могли), вони шукали способи прогодувати і захистити себе. Їм довелося гуртуватися і розвивати навички спілкування, адже разом легше було відігнати хижака, попередити одне одного про небезпеку. Вони шукали прихисток на схилах, на берегах водойм.

Мавполюдям довелося стати всеядними. Вони збирали їстівні рослини, харчувалися комахами і падаллю (особливо полюбляли кістковий мозок), не гребували і личинками у м’ясі, згодом навчилися полювати, спочатку на дрібних, а потім і на великих тварин. М’ясо швидше насичує, а от щоб наїстися рослинами, треба цілісінькими днями їх збирати і жувати.

Поки «прадідусі» людства пристосовувалися до нових умов, вони змінилися зовні і почали дуже відрізнятися від інших мавп. 

1) Вони почали ходити на двох ногах, спочатку незграбно, але потім їхня постава випрямилася. 

2) У них розвинулися руки, тепер вони могли не тільки хапати і кидати предмети, а й виконувати складніші дії, наприклад, виготовляти знаряддя праці. Головним робочим матеріалом був камінь – кремінь, на його честь перший період існування людства назвали кам’яною добою. Обробляли люди і дерево, кістку, ріг. 3) У них набагато збільшився мозок – вони стали кмітливішими, винахідливішими. Деякі вчені вважають, що цьому посприяв перехід на м’ясну дієту, оскільки у м’ясі містяться речовини, корисні для розвитку мозку. Інші вважають, що розвитку мозку сприяли складні мінливі умови, у яких людям доводилося виживати.

Коли людей стало більше, вони почали розселятися з Африки по всій Землі. Хвилями: спочатку одні, потім інші… До речі, у перших людей, швидше за все, була темна шкіра, оскільки вона краще пристосована до спеки. Коли люди розселилися у холодних краях, з часом їхня шкіра посвітлішала. Щоб захиститися від холоду, людям довелося подбати про житло, одяг і вогонь. Вдосконалювалися знаряддя, зокрема зброя: від простої палки і каменя люди перейшли до ручних рубил, потім - до списів і дротиків, а згодом винайшли лук зі стрілами. Рибу били списами, потім винайшли кістяний гачок.

Так само, як до роду, скажімо, собачих належать різні види тварин – лисиці, вовки, койоти, до роду Людини належало кілька різних видів людей, які з’являлися у різні періоди історії: Людина уміла, Людина прямоходяча, Людина розумна... Певний час ці види співіснували один з одним, але зрештою залишився тільки один вид – Людина розумна (Гомо сапієнс), до якого належить усе сучасне людство.

«Батько» людства – пітекантроп (у перекладі з грецької - «мавполюдина»), він же - Людина прямоходяча. Пітекантропи полювали на великих копитних тварин з рубилами, вміли розводити вогонь і робили примітивні житла. У пошуках кращого життя вони рухалися із Африки по теплому узбережжю морів і океанів і зайшли дуже далеко на Схід (їхні рештки знаходили в Китаї, на острові Ява тощо). В Україну вони забрідали в районі Закарпаття, проте надовго не затрималися. Сталося це 1 млн. років тому.

120 тис. років тому в Європі почався останній льодовиковий період, і закінчився лише 15-12 тис. років тому. Якщо ми уявимо карту України і поділимо її навпіл, то верхня частина (включно з Києвом) була вкрита суцільним шаром криги, жити там було неможливо. А в нижній частині простиралися холодні степи. Під снігом і кригою росла трава, якою харчувалися великі волохаті тварини – мамонти, шерстисті носороги, тури (далекі предки корови), бізони, коні.

У прильодовиковій Європі жило двоє «синів» пітекантропа – два види людини. Наші «двоюрідні брати» - неандертальці (перша знахідка в долині річки Неандер, Німеччина) були невисокого зросту, кремезні, волохаті (принаймні частина з них були руді), мали великий мозок (часом навіть більший за наш), але водночас похиле чоло, масивні надбровні дуги і великий ніс, у якому краще прогрівалося морозне повітря. Неандертальці були вправними мисливцями, майстерно виготовляли трикутні різці. Ймовірно, вони вже вміли говорити, але не могли вимовляти всіх звуків, які вимовляємо ми. Неандертальці ховали своїх померлих у печерах, де самі жили. Тіло небіжчика вкладали в такій позі, наче він спить, із собою клали йому іжу і навіть польові квіти. Вчені встановили, що неандертальці лікувалися цілющими травами, і навіть вміли робити ампутацію.

«Старші брати» сучасної людини – кроманьйонці (перша знахідка у французькій печері Кро-Маньйон) – з’явилися в Європі пізніше і якийсь час співіснували з неандертальцями, нерідко в одних і тих самих печерах. Кроманьйонці на вигляд були практично такі самі, як ми, адже належали до виду Людини розумної.

Потім неандертальці вимерли із загадкових причин, майже не залишивши потомства (у нас тече дуже маленька часточка їхньої крові). Можливо, сапієнси поступово винищили їх. Можливо, просто принесли з Африки якусь небезпечну для неандертальців хворобу. А можливо, вони просто не змогли пристосуватися до потепління.

Неандертальці, а згодом і сапієнси, знайшли прихисток від холоду в печерах Кримських гір. Правда, там вони могли зустріти небезпечних хижаків – печерного ведмедя та печерного лева. Ведмідь був більший за сучасних і мав величезні ікла. Лев теж був більший за сучасного, але не мав такої розкішної гриви. Проте найбільш вправні мисливці були здатні вполювати і цих тварин.

Люди вже оволоділи вогнем, тож могли опалювати й освітлювати свої печери. Вони малювали на стінах різних тварин, яких мріяли вполювати (вірили: якщо намалювати своє бажання, воно збудеться). А ще набирали фарбу в порожнисту кістку, прикладали до стінки руку і дмухали, розпилюючи фарбу навколо – виходив відбиток руки. Це були перші автографи, які залишила людина на згадку про себе. Головною фарбою була вохра – її отримують з червоно-рудих крихких камінців, на кшталт крейди. Вохрою розфарбовували тіло і посипали небіжчиків. (В Україні розмальованих печер немає, вони є у Франції, Іспанії). Також люди виготовляли фігурки та прикраси з кістки і рогу, прикрашали їх геометричними орнаментами.

Люди мешкали не тільки в горах, а й на рівнині, де дув пронизливий холодний вітер. Щоб сховатися від нього, будували такі житла: викопували яму, навколо робили бортики з землі, ставили каркас із жердин, який накривали шкурами тварин. Якщо під рукою було багато кісток мамонтів, обкладали ними житла (Межиріч на Канівщині, Мізин на Чернігівщині).

Раніше вважалося, що у кам’яну добу панував матріархат (жінка правила племенем). Зараз вчені сумніваються у цьому. Родовід вівся по материнській лінії. А от щодо влади – мабуть, у різних племенах було по-різному, але простежується така закономірність: що більше було харчів, що легші були умови життя, то більшою свободою і правами користувалася жінка в племені. А от у суворих прильодовикових умовах у племені найбільше цінувалися чоловіки – сильні й витривалі мисливці. Найдосвідченіший із них очолював плем’я. Усі хлопчики проходили посвяту в чоловіки («ініціацію»), серію досить суворих випробувань, де показували вміння терпіти біль, мужність, мисливські навички, а за це начебто одержували магічні сили. У дівчат була власна ініціація, жінка мала продемонструвати вміння шити, готувати, знатися на травах, допомагати у пологах і доглядати дітей, у неї були власні магічні ритуали. Чоловіки і жінки були «заточені» під різну діяльність, і тому не могли одне без одного обійтися. Жінка без чоловіка-мисливця померла б від голоду, чоловік без жінки – від холоду, адже саме вона шила теплий одяг і покривала зі шкір для житла. Жінка берегла вогнище, і тільки вона могла торкатися його. Чоловік не мав права навіть люльку собі запалити. Водночас жінка не мала права торкатися мисливських знарядь.

Дітей народжували небагато – надто велике плем’я було б важко прогодувати. Діти виховувалися, наче циганчата, - всім племенем. Будь-яка жінка могла приголубити, підгодувати, будь-який чоловік міг чогось навчити. Дитинство закінчувалося дуже швидко – адже саме людство ще було дитиною, та й жили наші предки не надто довго. Спеціальні іграшки у дітей з’явилися не відразу. Маленькі ножі, списи, голки – у своїх іграх діти відразу починали наслідувати діяльність дорослих і дуже швидко вчилися. У більш теплих краях діти вже у 6-7 років могли поселитися табором окремо від дорослих і непогано жити, полюючи на дрібних тварин. У прильодовикових умовах існувати незалежно від старших чоловіків – мисливців було б украй важко.

На стінах деяких печер вчені виявили дивні візерунки з ліній, які назвали «макаронами». Ймовірно, це діти 3-5 років, сидячи на плечах старших братів і сестер, водили пальцями по стінах печер. Мабуть, якась частина знарядь праці і не дуже вправних малюнків, знайдених на стоянках первісних людей, виготовлена саме дітьми.

Головною їжею давніх людей було м’ясо, яке добували на полюванні. Полювали, метаючи списи з крем’яними наконечниками. Стада таких тварин, як бізони і коні, полохали і заганяли до урвищ, ті падали туди і вбивалися. Пам’ятаєте мультик «Король Лев»? А от як полювали на мамонтів, вчені досі сперечаються. У мамонтів матері з дітьми тримаються купи – спробуй зачепи їх! А самці, які гуляють окремо, величезні і дуже небезпечні у гніві. Знахідки кісток свідчать, що люди здебільшого впольовували молодих, слабших самців. Одні вчені думають, що їх заганяли до великої ями і добивали списами. Другі – що мамонта били списами із засідки. Треті - що мамонта вбивали уві сні. Четверті взагалі вважають, що люди не вбивали мамонтів, а йшли за стадом і чекали, поки хтось здохне. Одного мамонта сім’ї з 30 осіб вистачало на місяць. Люди не могли відразу зняти шкіру з мамонта – надто товста, а тому ставали табором біля впольованої туші і жили там, поки все не з’їдять.

Як готували м’ясо? Первісні люди вже вміли готувати шашлик, гриль і барбекю. Вони смажили м’ясо і прямо над вогнищем, і на розжареному пласкому камінні, і на рожні з довгої кістки або бивня мамонта. Також могли запікати м’ясо, загорнувши в листя і засипавши жаром. Також люди сушили на зиму трави, гриби і рибу.

Первісні люди не тільки малювали, а й грали на музичних інструментах, співали і танцювали. На чому ж вони грали? На Україні знайдено музичний комплекс із кісток мамонта, який використовували як цимбали. Дослідники навіть записали музику, яку зіграли на ньому кістяними паличками. Крім того, люди грали на кістяних флейтах, а також, можливо, на барабанах зі шкіри, натягнутої на видовбаний ізсередини шматок дерева.

15-12 років тому почалося велике потепління. Ймовірно, легенди про всесвітній потоп сягають саме часів танення льодовика. На Землі з’явилося багато лісів. Шерстисті тварини вимерли, з’явилися більш схожі на сучасних (зокрема олені), на них полювали з луком. Люди приручили собаку, і вона допомагала їм у полюванні. А потім люди навчилися вирощувати рослини і розводити домашніх тварин. Але це вже зовсім інша історія.