Принцип дії

У БеркоШко від школи лише половинка. Діти навчаються екстерном, а ми – створюємо для них простір, в якому вчитись цікаво і можна спілкуватись.

БеркоШко починалась як об’єднання батьків, які навчають власних дітей. Згодом до нас приєднались інші.

Освіта в БеркоШко – це не передавання інформації від вчителя до учнів і не підготовка до атестації. В першу чергу освіта – це уважність до світу навколо, розвиток мислення і вміння спілкуватись, розширення кола зацікавлень.

· До 9 учнів

Навчання в невеликій групі дозволяє приділяти вдосталь часу індивідуальній роботі, але водночас і реалізовувати колективні проекти,  вчитись командній взаємодії.

· Проекти

Вивчення різноманітних тем через проекти – цілісні окремі задачі, які можуть бути присвячені одній темі або поєднувати декілька дисциплін. Їх можна робити короткочасними - на кілька занять і більш довготривалими - на цілий рік. По завершенні, зазвичай, маємо конкретний результат або продукт. Для цього необхідно тривалий час тримати в голові задум, кожного заняття згадувати на чому зупинились, додавати щось нове і поступово йти до результату. Так ми робили абетку, винаходили лінійку і багато чого іншого. Такий спосіб навчання дуже результативний.

· Досвід і визначення

У всіх дисциплінах спираємось на принцип, що власний досвід має передувати впровадженню нового поняття. Спершу познайомити учнів з явищем, дозволити їм поспостерігати і самостійно пояснити його суть. І лише тоді назвати і скоригувати пояснення. Не починати з визначень.

Зазвичай в школі навіть урок починається так: "Діти, запишіть тему". Ми намагаємось  спершу розгорнути питання, а наприкінці вже назвати - про що було це заняття.
Саме так ми робимо досліди. Діти просто спостерігають. Не промовляючи ніяких слів "енергія", "сила тяжіння" та інших. Із мінімумом теоретичного обґрунтування або взагалі без нього. Тільки спостереження. Ми просто дивимось. 
Наприклад, взяли пляшечку з повітрям, поставили на мороз. Постояла кілька годин. Занесли і натягли на неї повітряну кульку. Чомусь кулька починає надуватися. І ми всі думаємо, а що ж її надуває. Мабуть там повітря. Що ми про нього знаємо? Воно було холодним, а тепер стало нагріватися. І діти просто бачать, що воно розширюється. Як саме воно розширюється, ми про все це ще поговоримо згодом. Але зараз вони вже це побачили. І цей досвід залишиться. Потім це можна буде назвати терміном і формулу написати, але це вже буде спиратися на їхні власні переживання.

· Сюжети з ігор

Завдання за мотивами дитячих ігор або зацікавлень дітям дуже подобаються, їх весело виконувати. Це одна з причин чому в нас немає підручників – завдання не уніфіковані. Водночас є цікавий зворотній ефект: ті заняття, які дітям особливо сподобались – стають сюжетами для ігор.

Це було дуже актуально на перші два класи. Діти зацікавились драконами, дуже любили мультик про Нічну Лють - "Як приборкати дракона?". І у нас ці дракони виринали періодично майже в усіх предметах. Українська мова була з драконами, математика була з драконами. Ми драконів зважували, складали, годували, розмножували... І коли вони зустрічаються з тим, що цікавить, їм прикольно дізнаватися більше, щось із цим пов'язане. І вони дуже легко брали матеріал, який лягав на те, в що вони і так граються.
І був зворотній ефект. Не очікуваний, але дуже радісний. Якщо дитині сподобалися заняття, то вона продовжує гратися в це.
Наприклад, в першому класі ми зробили епоху історії - впродовж місяця говорили про історію людства, починаючи від камінної доби. На занятті дітям розказували про мамонтів, про те як первісні люди на них полювали. Малювали на стінах БеркоШко наскельні малюнки. І коли після занять кілька днів поспіль діти граються у печерних людей, ми розуміємо, що влучили в їхній інтерес. І це дуже надихало.
Чи наприклад заняття про закодовані листи - це породжувало кодування потім на довгі-довгі тижні. Чи нещодавно на українській мові розбирали листування. Як писати листи, як писати своєму другу, як писати в якусь організацію - чим це відрізняється. Зрештою все закінчилося тим, що вони зараз листуються між собою, постійно в шафки одне одному листи підкидають. А те, що цікавить, не потребує додаткової мотивації для вивчення.

· Бажання вчителів

Ми слідуємо не лише за інтересом дітей, але й за цікавістю дорослих. Якщо хтось відчуває бажання поділитись з дітьми чимось, навчити тому, що самого цікавить – реалізуємо. Незалежно від навчальної програми. І діти відчувають, і загораються новим інтересом.

Ми завжди відгукуємося на пропозиції різних дорослих - друзів, малознайомих людей. Якщо людина каже: "Мені цікаво було б позайматись з дітьми, але я не вчитель" - ми намагаємось створити таку можливість. Звісно, адаптуємо під вік дітей, але так у них вже були заняття з журналістики, астрономії, ветеринарії та інших цікавих напрямків. Також, наприклад, час від часу Олеся Мамчич влаштовує зустрічі з письменниками, книжки яких діти читають. Вони з такою цікавістю розпитують, не за заготовленим списком питань, а те, що насправді цікаво почути і ці спогади лишаються дуже яскравими переживаннями. Зустріч з тією людиною, яка займається улюбленою справою, це дуже важливо, це надихає.

· Без оцінок

Намагаємось не зловживати штучною мотивацією – оцінками і рейтингами. Відгук про роботу не формальний – позначкою, а розлогий з висвітленням переваг і недоліків. Змагання не інструмент мотивації, а лише окремий тренінг.
З самого початку БеркоШко ми знали, що оцінок в нас не буде, але було цікаво знайти відповідь - чому саме.
Ми взагалі зараз переосмислюємо весь класичний шкільний досвід. Для чого з'являлося те чи інше явище.
Наприклад, навчальна програма. На перший погляд - це сухі вимоги, непотрібна бюрократія. Але зрештою розумієш, що той план, який сам собі пишеш для занять на рік - це і є навчальна програма. 

Чи, наприклад, журнал. Для чого він потрібен, якщо всіх учнів знаєш? А потім стає зрозуміло, що можна відмічати хто яку тему засвоїв, а з ким ще треба попрацювати. Бо все в голові не втримаєш

Так само з оцінками. Ми почали думати, для чого це взагалі потрібно. Тому що зараз, наскільки я розумію, оцінки відіграють роль додаткового мотиватора і шантажу. Якщо ти робиш що від тебе вимагають - маєш 5 і ти переможець, а не робиш - маєш 2 і ти лузер. А лузером ніхто бути не хоче. Тобто якийсь момент змагальності, заохочення. Для когось такий підхід працює, а когось вганяє в депресію. Тож для чого виникли оцінки? Коли вчитель перевіряє знання учнів, він повинен якось дати знати батькам, як їх дитина справляється. Або потім дати знати районо про учнів. Тому, фактично, оцінки це передаточна ланка. Щоб передати відомості про успішність дитини. І коли є можливість спілкуватися всім батькам між собою, коли можна не просто поставити троячок чи п'ятірку, а пояснити на словах як справи - це і батькам цікавіше послухати подробиці, і для самої дитини. Коли їй повертається робота, а там написано: "У тебе класна ідея, ти взагалі дуже класно придумав сюжет, але той почерк, яким ти це писав... мені було дуже складно читати. Будь ласка, попрацюй над почерком". Тобто це не оцінка "3-", знижена за неохайність. А зрозуміло, над чим працювати. І завжди є якийсь плюс, який варто підкреслити, що оце ти зробив класно. Це дуже надихає.

У нас взагалі в зошитах буває листування. Вони мені пишуть коментарі до роботи. Наприклад, перевіряю завдання, умова переписана, а замість рішення "Я не зрозумів, як треба робити". Потім вирішені інші завдання, перегортаю сторінку, знов та сама задача з коментарем "Вже зрозумів :)". І коли вони отримують зошити з перевірки - також бігом шукають мої коментарі :)

· Неформатні предмети

Деякі види діяльності або сфери знань не охоплені шкільною програмою, або їхній розподіл в часі не відповідає запитам учнів. У дітей немає невчасних питань: «Ой, це ви ще тільки в 7-му класі будете вчити». Якщо питання виникає, на нього варто відповісти, бо інакше наступного разу інтерес буде слабшим. Головне обрати адекватний спосіб задоволення інтересу: пояснювати зрозумілими для дитини поняттями, дозволити поспостерігати, дослідити нове явище, розширювати картину світу поступово.

Оскільки навчальна програма не вдовольняє всіх інтересів, які хочеться, то ми додаємо досліди, теревені, ігри, різноманітне майстрування. В дітей виявляється дуже сильна потреба в майструванні. Будь-чого: з картону, ниток, дерева, цвяхів.
Наприклад, торік заготовили якихось дерев'яних чурбачків, паличок, цвяхів, видали молотки. Два тижні діти кожну перерву колотили молотками. Чому в школі треба чекати шостого класу для виготовлення швабри, не зрозуміло. Все можна робити починаючи з початкової школи, просто визначати обсяг по силам.
В нас є такий додатковий предмет як теревені. Його роль дуже важлива і не завжди відбувається на саме на заняттях. Загалом, це розмови з дітьми. Спочатку все починалося з читання казочки з обговоренням. А чому цей герой зробив так, а чому цей так. Намагалися переповідати казочку від імені іншого персонажу. Наприклад, «Колобок» від імені лисички. Як вона його чекала і як придумувала план хитрощів, як раділа, що їй все вдалося. Потім обговорення поступово перейшло до життєвих ситуацій. Що відбувається з самими дітьми. 

Наприклад, підходить Діма:

- Ми з Машею на перерві посварилися.

- А що сталося?

- Маша на мене образилася.

- А що ти їй сказав?

- Оце.

- Маша, що тобі Діма сказав?  (перевіряємо чи почуто було те саме, що сказано. Часто  це не так)

- Оце. Мені то дуже не приємно.

- Якби ти знав, що це Маші не приємно, ти б це так сказав?

- Ні.

- А як можна було б це сказати інакше?

Ну тобто ми розбираємо їхні взаємини.

З цього року ще почали трошечки акцентуватися на мисленні, на тому, як коректно висловлювати свою думку і доносити її до слухачів. Як вислухати інших, як не перебивати одне одного, а говорити по черзі.

Ще якось зробили дебати. Ми разом прочитали одну казочку. Таку дуже спірну. Якщо знаєте, про песика і його місячних друзів. Там сюжет, що всі друзі хотіли полетіти на місяць, а одного лишили, щоб він доглядав хатку. А він, насправді, був головним ініціатором. Йому так хотілось з друзями, а вони його покинули. Ну така казочка. Діти на початку ледь не плакали - як так друзі його залишили.

І ми розділилися на дві групи. Одні відстоювали, що друзі правильно вчинили, що полетіли, бо так би взагалі ніхто б не полетів. А інші казали, що ні вони були неправі, що полишили свого друга. Вони дуже жваво годину доводили це. А потім... помінялися місцямми. І ті, хто казали, що друзі були праві, їм треба було відстоювати ту точку зору, що вони дарма це зробили. І в дітей було таке відкриття, що ти можеш просто подивитися на ситуацію з іншої сторони. І мені це дуже сподобалося. Я хочу з ними і далі продовжити такі експерименти і подивитися, що буде. 

· Квести

Атестації та перевірки знань у цікавій формі пригоди, зазвичай в новому просторі – в  місті або якомусь музеї.

У нас в першому класі квестів було багато. Зараз їх стало менше, але вони стали довші. В Києві проходить чимало квестів для дорослих люди збираються, хтось готує завдання по місту. Вони бувають різної складності. І ми почали дітям робити теж такі. Перші роки вони відбувались в межах БеркоШко. А потім з минулого року ми почали виїжджати вже в Київ - в музеї або просто по місту.
Завдання зазвичай пов'язані з тим, що діти вивчали в БеркоШко, а винагородою є зарахування теми або переведення до наступного класу :)

· Вільний час

Навчання в БеркоШко триває 3 дні на тиждень. Решта часу – на самостійну роботу, додаткові заняття, але найголовніше – на вільну гру і проживання дитинства.

В нас немає домашніх завдань з дня на день. Тобто ввечері діти можуть собі відпочивати. А от на ті чотири дні, що лишаються - отримують завдання, доволі велике, тобто не можна сказати, що вони байдикують в ці дні. Вони працюють самостійно. Єдине, що це можна вільно розподіляти в часі, ходити на гуртки, їздити в гості. Хтось хоче зранку вчитись, хтось ввечері. Хочеш - лишаєш все на останній день, хочеш - робиш все одразу. Тобто вільне планування свого часу.
І дуже багато вільного часу ми лишаємо навіть під час БеркоШко, перерви справді довгі. За перерву в 15 хвилин діти можуть тільки встигнути почати якусь гру. І вони не встигають награтися. І потім: "-Ииии... :( Знов на урок...". А коли вони знають, що є ціла година, вони встигають обдумати план гри, погратися. І коли їх після годинної перерви їх гукаєш на заняття, вони йдуть спокійні. Ми вчимося без весняних і осінніх канікул. Робимо тільки зимові на пару тижнів і літні. Хоча насправді діти посеред літа вже питають , коли вже буде школа. Насправді, в такому ритмі діти можуть вчитись круглий рік без канікул, вони не виснажуються, не втомлюються, тому потреби в канікулах особливо не має. Але канікули потрібні дорослим, для якихось мандрівок і реалізації власних задумів.

· Некомерційний проект

Зацікавленість учасників проекту не фінансова. Викладають ті, кому цікава взаємодія з дітьми. А знання - вони безцінні.

Валентина Мержиєвська,
за матеріалами семінару БеркоШко від 08.11.14