Диверсифікація освіти

У сучасному світі на зміну уніфікованим речам, типовим проектам і універсальним засобам, поступово приходить індивідуалізація. Створення бренду, авторитету, професійного імені завдяки родзинкам кожної особистості. Тому ця тенденція актуальна і для освіти. При  тому, що неодмінно має залишитись загальноосвітня система. Для широкого загалу індивідуальний підхід не потрібен і буде занадто затратним. Але для окремих випадків має бути передбачена можливість освіти альтернативної.

Диверсифікація поступово охоплює різні сфери суспільства: урізноманітнення джерел енергії (сонячна, вітроенергетика та інші), інституту шлюбу (наприклад, подекуди дозвіл одностатевих шлюбів), способів працевлаштування (наймана праця, фріланс, аутсорс тощо), тож освіта також потребує диверсифікації.

Альтернативна освіта може усунути вади традиційної, але варто уникати відкритої конфронтації з існуючою системою освіти. По-перше, система неоднорідна, якісь аспекти можуть бути неприйнятними, а інші – цілком припустимими. А по-друге, дітям для соціальної адаптації потрібен документ про освіту, потрібне зовнішнє підтвердження адекватності освіти, тож з системою освіти треба співпрацювати, використовувати її ресурс, але не наслідувати її негативи.

Одним із шляхів розвитку альтернативної освіти є пошук тих сфер діяльності суспільства, де загальна освітня система об’єктивно безсила, і заповнення цих ніш. А різке протистояння їй лише перешкоджатиме реалізації ідей альтернативної освіти.

Сучасні діти – люди нового покоління. Вони з народження живуть у світі розвинених ІТ-технологій (смартфонів, планшетів, тачпадів), для них це все буденність. Їхнє найближче майбутнє матиме доповнену реальність та інші, ще не бачені нами, технології.

Їхній світ космополітичний. Якщо для покоління наших батьків відвідати інші країни було неможливо, для нас – складно, то для наших дітей це вже не складає труднощів. Я гадаю, вони все менше виїжджатимуть до інших країн просто задля побутового добробуту, заради допомоги з безробіття чи некваліфікованої праці. Але дедалі більше їздитимуть у пошуках цікавих проектів, перспективної роботи, різноманітного спілкування, вивчення мови і просто поподорожувати. Можливо це, а може ще й якісь інші фактори сприяють тому, що сучасні діти, навіть зовсім маленькі, більш цілеспрямовані, їм складно нав’язати щось проти їхнього бажання.

Змінюється формат стосунків між дітьми, та з дорослими. Взаємини стають все менш формальними – починаючи від називання на ім’я і звертання на «ти», до непідвладності авторитетам. Діти стають менш заангажовані.

З сучасними дітьми ефективно працювати в одній команді. Так, що вчитель не протиставляє себе учням, не саджає їх напроти себе, не вичитує за помилки. Вчитель і учні є однією командою зі спільною метою – ефективною, цікавою освітою. Як і в будь-якій команді є свій розподіл ролей. Вчитель як лідер може визначати пріоритети, налагоджувати процес, формулювати та розподіляти задачі. Звісно, лідерська позиція вчителя повинна бути підтверджена не лише формальним статусом «вчитель», а об’єктивною повагою учнів, продуктивністю функціювання такої команди.

Дуже важливою задачею сучасної освіти має бути уважне спостереження за дітьми та узагальнення такого досвіду, що дозволить виокремити спільні риси нового покоління, щоб коригувати загальні принципи освіти в сучасному світі, джерела мотивації, цілі і методи навчання.

Навіть одне це є підставою переглянути освітні підходи. Окрім того, що сучасність ставить нестандартні задачі, без готових рішень і мають бути люди, готові братися до вирішення таких задач. До того ж сучасні діти, зважаючи на згадані відмінності, потребують інших методів освіти, бо мають потреби і мотивацію відмінну від попередніх поколінь. А ці потреби наразі не вповні відомі, тож сучасна ефективна система освіти має вибудовуватись спираючись на уважне спостереження за дітьми, аналізування їхніх інтересів, сильних і слабких сторін; на дослідження законів розвитку стосунків у дитячих колективах.

Дуже значущим є емоційний фон навчання. Важливою є цікавість заради цікавості, заради розваги і без примусу. За таких умов можливий гармонійний, індивідуальний розвиток дитини, виховання самостійності, творча та професійна реалізація, розвиток здібностей та компенсація слабких місць.

Зважаючи на це, дуже цінним є обмін досвідом між різними альтернативними школами, методиками, у пошуках найбільш дієвих і результативних.

І зрештою, якщо про освіту дітей дбає держава, вона виховує ті якості, які їй вигідні – законослухняність, передбачуваність, здатність виконувати ту чи іншу роль в суспільстві.

Якщо ж батьки не перекладають відповідальність на систему, а беруть у власні руки освіту дітей, то виховують в своїх інтересах, і, за великої ймовірності, в інтересах самої дитини. бо складно собі уявити домашню освіту в родині, де батьки не цікавляться дітьми. Менш далекоглядні батьки виховують дітей слухняними, бо з такими мати справу зручніше. Але більш далекоглядні – акцентують на самостійності, бо нехай це в дитинстві й додає впертості, втім в дорослому житті є запорукою відповідальності за власні вчинки.

Зрештою, різноманіття освітніх підходів зумовлює розвиток різноманітних особистостей. А це, принаймні, цікаво :)

 Валентина Мержиєвська