Гра "Життя"

Часу в цьому навчальному році лишалося на одне заняття і мені хотілося дати зрозуміти беркошколярикам, що те, що ми досі робили, стосується не тільки генів. Я попросив нагадати, чим ми досі займалися, а потім так і спитався: "чи стосується це лише генів?" Запала напружена мовчанка. Дійсно, я не надто чітко поставив запитання, тому я став розвивати думку. Що ще крім генів у вашому досвіді може взаємодіяти за певними правилами і давати на виході якусь цікаву поведінку? Хтось (Тома чи Клим) подали ідею, що взаємодіяти можуть тварини. Як? Ну, вбивати одне одного. Навіщо, просто так? Ні, щоб з’їсти. Далі посипалися численні приклади, хто кого їсть. Я спитався, чи буде продовжуватися ланцюжок нескінченно. Більш-менш зійшлися на тому, що все закінчується на людині. Вона всіх їсть і вбиває. Тоді я натякнув, що людина може померти, стати землею і годувати в такий спосіб зернину. "Фе! Гидота!" — пролунали вигуки. Попередні приклади з убивствами і поїданням нікого крім Маши, як мені здалося, не обурювали. Клим тим часом вийшов до дошки і став малювати зафарбованими кружечками істот, а потім — як кожна істота з’їдає наступну і щоразу стає усе більшою. Мовляв, виживає сильніший. Я спитався усіх, як вони думають, чи є це тим, що відбувається насправді? Що відбувається з хижаком, коли йому не лишається чого їсти? Він помира з голодухи, як це сталося з шаблезубим тигром, наприклад. Подібними роздумами ми зійшлися на тому, що мають існувати стабільні ланцюжки живлення, якась стійка система, яка випливатиме із взаємодії частинок.

Інший приклад був присвячений бійкам між людьми з різними сценаріями: давати здачі, бити ще когось, терпіти. Утім він швидко себе вичерпав.

Потім ми поговорили про групові ігри: жук, хованки. Про циклічні закономірності, які можуть виникати внаслідок встановлених правил, про те, наскільки поведінка гравців є наперед визначеною.

Далі я хотів показати свої приклади, але встиг лише один: гра "Життя". Мабуть це була методологічна помилка давати погратися в неї на компі. Дітям було дещо байдуже, які там локальні правила, їм кортіло поперевіряти, що буде, якщо малювати на ігровому полі різні зображення. Зображення ніби вибухали під час перших кількох ітерацій гри і можна було деякий час спостерігати, як діти малюють те, що викликає в них захоплення або збентеження і ритуально знищують його під несамовитий регіт. Тому я висмикував їх по одному малював якусь малу картинку і розпитував, яка буде наступна. Ідея була показати, що тут також із простих локальних правил виникає розмаїте "життя" системи з багатьма сценаріями: перехід до сталого стану, до циклів, до нескінченного лінійного розвитку, до рандому. Діти усе це побачили, але не факт, що зазначили.

На тому і завершили. На в планах на майбутнє в мене моделі сегрегації, поширення протестних настроїв, пожеж, вірусних хвороб і відосів на ютубі, оптимізація зграй птахів, мурашині алгоритми. Від ігор до теорій, що за ними стоять. Також актуальною, сподівають, стала потреба чітко записувати правила. Гарний привід почати застосовувати математичну логіку: навчитися записувати текст правил формулою і обчислювати значення його істинності (дізнаватися, чи виконується правило); записане формулою правило подавати, наприклад, у вигляді електричних схем на зразок тих, що є в грі Minecraft... коротше, у мене великі плани на наступний рік.

Сашко Лихенко