Зворотній зв'язок

Іноді я даю дітям такі завдання, які мені самій дали можливість дізнатись щось нове і корисне. Спершу, пробую на собі, потім – на дітях, з певною корекцією на вік.

Є деякі навички, які на мою думку є дуже важливими в житті, але які не дуже ясно як напрацьовувати в собі, а тим більше – зародити в дітях. Одним з таких вмінь є емпатія. Оскільки є люди більш емпатичні, є менш, то може здатись, що це просто вроджена знатність – як, наприклад, музичний слух чи здібності до малювання. Але мені здається що це все таки можна розвивати. І першим кроком, на мою думку, є спрямування уваги на іншу людину. Не аналізування «що він робить мені» або «що я хочу від нього», а зовсім прибирання з поля зору себе. Просто подивитись на світ очима іншої людини або побачити як ця людина реалізується у світі.

Тож, я запропонувала дітям спробувати уважно придивитися до своїх товаришів, спробувати відчути їх і написати один одному записочки з побажаннями. Не такі які пишуть в привітаннях на свята, коли бажають щоб у тебе щось було. А скоріш пов’язані з поведінкою, з якимись проявами людини, що подобається в ній, а що відштовхує, що заважає у спілкуванні з іншими, або навпаки, що надихає.

Мені хотілося, щоб вони писали щиро. Тому я одразу сказала, що ці записочки нікому показувати не будемо, більш того, можна не підписувати від кого вони. Але цілковитої анонімності не було. Хто хотів, описував ситуацію так, що було ясно від кого йдеться. Хтось потім обговоренні казав "Це я написав!"

Я зробила ще один запобіжник – збирала аркушики і сама зачитувала, щоб уникнути надто різких формулювань при читанні, якщо б такі трапились, але не довелося. Все було дуже зворушливо. Кожний написав доволі доброзичливі побажання, якщо була критика – то доволі коректна. Я навіть була здивована.

Якби ці записочки отримували дорослі, можна було б читати їз особисто і навіть не обговорювати потім, але дітям ще складно робити висновки, тому трохи допомагаю їм з цим.

У більшості випадків різні записочки говорили про якийсь один характерний прояв людини, і дітей вразили ці співпадіння – коли різні люди говорять про одне й те саме. З них ми виводили певне правило поведінки для кожного, яке може покращити його взаємодію з товаришами.

Звісно, ці правила вийшли дуже різного рівня складності. Для когось це може бути питанням звички, а для когось – серйозним напрацюванням якоїсь нової якості. Але ми в будь-якому разі намагались придумати разом як ці правила можна втілювати в житті. Пробували застосовувати ці правила в ситуаціях, які виникали до завершення дня і впродовж наступного дня. І будемо відстежувати надалі.

Одразу скажу, що не всі поділяють точку зору, що такі завдання доречно давати дітям такого віку. Оскільки їм ще складно робити адекватні висновки щодо свого розвитку, а не лише емоційно переживати відгуки інших. Так, можливо. Але на мою думку, як тільки починається взаємодія, тоді ж можна починати вчитися її аналізувати. Спершу - усвідомлювати власні стани, почуття, переживання, визначати свої прагнення, трохи згодом відстежувати як твої дії сприймаються оточенням. На мою думку, діти 9-10 років вже можуть це робити. Вони це вже роблять. Іноді з певною допомогою.

І потім, діти значно легше навчаються один в одного, ніж зі слів дорослих. І зворотній зв’язок часто дозволяє зрозуміти, яким може бути твій наступний крок.

Мені дуже цікаво бачити, як 9 зовсім різних людей починають свій шлях просто у мене на очах. Мені цікаво спостерігати за їхніми проявами, за тим, як вони навчаються і змінюються. Мені дуже приємно допомагати їм тим, чим можу. І я дуже хочу побачити, які їхні життя розгорнуться далі, яким шляхом піде кожний з них.

Валентина Мержиєвська